Військовий Альянс із США

Сьогодні як ніколи раніше є цікавим досвід військової співпраці США та Південної Кореї. Можливо, багато хто не знає, але Республіка Корея (яку ми звикли називати Південною) не є членом НАТО. Між Південною Кореєю та США підписаний двосторонній договір про військовий Альянс, який в своєму роді є унікальним досвідом у сфері військової співпраці та оборони.

 

Договір між Сполученими Штатами і Південною Кореєю зобов’язав обидві країни надавати взаємну допомогу, якщо одна з них зіткнеться з зовнішнім збройним нападом. Цей договір, який діє і сьогодні, говорить про військову участь США у разі нападу на Південну Корею будь-якою іншою державою.

 

Таким чином наразі приблизно 28 500 американських військових дислокуються на території Південної Кореї. Погодьтеся, розміщення частини армії США на території будь-якої держави є вагомим фактором стримувань агресії з боку інших держав. Основою військового Альянсу став підписаний між Південною Кореєю та США Договір про взаємну оборону у 1953 році.

 

Вже сімдесят років військовий Альянс служить стабілізуючою силою в регіоні і є опорою регіональної безпеки в Північно-Східній Азії. Країни створили Об’єднане військове командування (CFC) – оборонну структуру, яка дозволила об’єднатися військовим, щорічно проводяться спільні навчання, потужні військові продажі.

 

Сьогодні військова міць Кореї складається з військових гарнізонів збройних сил США у Хамфріз, Йонгсан та Тегу, авіабаз в Осані і Кунсані.

 

В гарнізоні Хамфріс знаходиться найзайнятіший в Азії армійський аеродром Дезідеріо, підрозділи прямої підтримки, транспорту, включаючи бригаду бойової авіації, 2-у піхотну дивізію та Корпус морської піхоти США. На авіабазі в Осані розміщено понад 20 ескадрилій, а на авіаційній базі Кунсан дислокується 8-е легендарне авіакрило ескадрильї винищувачів «The Wolf Pack», близько 45 винищувачів.  Гарнізон в Тегу включає в себе 3 військові табори Daegu, Walker і Henry. Військово-морський флот США в Кореї, який є частиною Тихоокеанського флоту США, базується на базі ВМФ (Jinhae Naval Base) біля міста Бусан на півдні країни.

 

І хоча Південна Корея стала однією з перших 5 країн, що отримали статус Основного союзника поза НАТО (Major non-NATO ally або MNNA) у 1989 році, на сьогодні такий статус отримали 17 країн. Серед них в тому числі Австралія, Ізраїль, Японія, Нова Зеландія. Однак зазначу, що Військовий Альянс НАТО – це зовсім інший формат двосторонньої співпраці із США.

 

На додаток до сказаного треба зазначити, що в результаті військовий Альянс двох країн  сприяв розвитку співпраці держав в економічній сфері. Наприкінці Корейської війни Республіка Корея була однією з найбідніших країн світу, поставало резонне питання: «Хто наважиться інвестувати в країну де є актуальною постійна військова загроза?». Однак, Альянс став гарантом захисту країни від потенційних нападів північного сусіда та аргументом для інвесторів. Сьогодні Південна Корея має одну з найбільш стійких і конкурентоспроможних економік у світі, шосту за могутністю армію світу та є членом G-20. А все це починалось із одного договору двох країн.