Минає рік, як до влади прийшов новий Президент, який згодом завів у Парламент свою «ручну монобільшість». Від початку їх каденції багато хто із надією та захистом говорив: «дайте їм 100 днів», потім ще «дайте їм ще час». Рік. Часу більше ніж достатньо для підведення підсумків.
За цей рік країна опинилася на грані дефолту, маємо падіння економіки, згортання інвестиційних залучень, призупиняється співпраця із західними фінустановами, знищується зовнішня політика, іде руйнація місцевого самоврядування. Чи вина у цьому COVID-19?
Темп зростання ВВП протягом 2019 року знижується, а в січні 2020, вперше з 2016 року (!) відбулося падіння на 0,5%.
Ми бачимо спад промислового виробництва – у вересні 1,1%, у жовтні уже 5%, а у листопаді-грудні сягнув 7,5-7,7%. З початку року промисловість продовжила своє піке на 5,1% (а у низці регіонів сягнуло 10-15% та навіть 26%). Я навіть боюсь прогнозувати, що нас чекає по результатам найближчих місяців!
Як не прикро, ситуація погіршується навіть у завжди успішному сільському господарстві. Так, з осені в агросекторі розпочалося скорочення виробництва, яке в грудні вже менше на 14,4%, аніж за попередній аналогічний період. За даними Рахункової палати досі не почалося фінансування бюджетних програм з надання фінансової підтримки галузі на 200 млн. грн.
При цьому динаміка позитивних змін в соціальній сфері та зростанні рівня життя громадян все більше втрачається. Знижуються соціальні стандарти, очікується збільшення безробіття. З осені триває реальне зниження заробітних плат. Навіть ухвалену у липні 2019 року постанову №822 про підвищення заробітних плат вчителям на 20-70% - відмовилися виконувати. Непроіндексовані пенсії, як визначає закон із 1 березня, пропорційно росту середньої заробітної плати за попередній рік.
Нагадаю також, що минулого року Кабінет Міністрів змінив розподіл між місцевими бюджетами субвенції на соціально-економічний розвиток окремих територій, зменшивши її загальний обсяг по Україні на 1,7 млрд грн. Що призвело до призупинення ремонтних робіт та будівництва соціальних об’єктів, зокрема дитячих садків, шкіл по всій Україні.
Вся ця інформація свідчить, що економічна криза в Україні почалась ще до початку епідемії. Коли стало зрозуміло, що бюджет країни недоотримує десятки мільярдів гривень.
Окрім таких важливих економічних показників маємо на додачу: посилення олігархів, контроль за ЗМІ, переслідування опонентів, наміри скасувати закон про мову, кадровий голод із неефективними міністрами та абсолютний провал зовнішньої політики із повним пакетом поступок перед агресором Російською Федерацією.
Який «талант» треба мати щоб так стрімко за короткий проміжок часу відкотити у розвитку Україну на десятиліття?
Можна сказати, що 2019 рік виборів пройшов під гаслом «гірше не буде!». Не вийшло. І всі ми в раз стали заручниками та учасниками цього руйнівного політичного спектаклю. Але тим не менш, ще не пізно і не соромно просити про допомогу в управлінні, коли твоя країна знаходиться у надзвичайно складній ситуації. Тим паче, що цю допомогу пропонують.
