Вочевидь, ми маємо справу зі спробою агресивної меншості захопити владу за відсутності скільки-небудь значної підтримки місцевої громади. Це повторення типового сценарію силового захоплення влади та «обрання народних губернаторів» чи «мерів», як це вже було у Севастополі та на Донбасі, у Харкові та Одесі навесні цього року. Майдан виступав не за посади, а за демократичні цінності та проти зміни європейського напрямку розвитку України.

Будь-які паралелі між подіями у Вінниці та Запоріжжі з Майданом є свідомою дискредитацією Революції Гідності. Можна зрозуміти, коли такі паралелі роблять терористи із «ЛНР» та «ДНР». Коли це роблять українські патріоти – це або від браку совісті, або від  браку розуму.

Адже майдан мав підтримку усієї країни, його лідерами стали глави політичних сил, які на виборах 2012 року здобули підтримку понад 50% виборців. У Вінниці 150-200 людей, а деякі завезені з інших регіонів, робили заяви від імені понад мільйона виборців Вінниччини. Але чи може кілька десятків мітингувальників заявляти, що вони представляють інтереси всієї області?! Сам Майдан завжди налічував десятки тисяч постійних учасників і до мільйона тих, хто готовий був прийти на підтримку в критичний момент.

Неочікуваністю для псевдо реформаторів стало те, що свідоме ставлення громадян, серед яких, автомайданівці, представники «Айдару», волонтери та спільнота журналістів, висловили різкий супротив. «Журналістський майдан» виголосив свою вимогу: усі призначення в органи державної влади узгоджувати з ними. Жителі міста утримались від провокаційних закликів та одноголосно показали, що масові зібрання не на часі, і набагато важливіше допомагати АТО, аніж розхитувати ситуацію мітингами, що дискредитують Україну в очах світу, позбавляють її міжнародної підтримки та ослабляють країну зсередини на догоду зовнішньому ворогу.

Я закликаю громадян зберігати спокій і не піддаватися на провокації. А для зміни місцевої влади існують чергові чи позачергові вибори, а не сходняки та силові захоплення адміністративних будівель.